Орсейко птах ще той проворний,

На все дивився як голодний.

То з виду наче він лелека,

До Києву він мчав з далека.

Зі швидкістю орла, чи яструб,

А може то була ракета,

В шоломі одягнувшись на расвєтє,

Але це точно не в кареті.

Орсейко той ще партизан,

То для жінок, то дітям стан,

Чоловіків ігнорував,

Хоч унісекси висилав.

Поки летів, машучи крилка,

Попереду вже був Заринко.

А щож його, як не сприйнять,

Коли усіх зазгодив нахібать.

Доволі тупо ставши в черги,

Дівча знов втратили всі нерви.

Заринко лихо прозябав,

Орсейко рядом пролітав.

Підняв частиночку пера,

«На щастя» знову помахав.

Хоча на шталт, цей шлях тернистий,

Можливо довгий, популістський,

Але Орсейко знову встав,

Та всіх дівчат собі прийняв!

Усе взято з хворої голови, співпадіння – лише спів падіння. Отут вибачте що не в риму)